категорії: стаття
В’ячеслав Гук, зі збірки «Шепотіння, лід і гагари» — ISBN 966-8295-46-3 — Сімферополь, 2003., (видавництво ...
В'ячеслав Гук *** Ми – перебуваємо у кімнаті; чекання, як маятник годинника, визначається навідліг і підсвідомо, час обирає справжніх, птах марно боїться згаяти літо; ми чуємо наче хрипке відлуння скотовагана; на спопелілій світлині – мляве сонце розчинене, стеля над нами, як чорнобривець, – жовтогаряча, в сусідній кімнаті, навіщось на ключ зачиненій, хтось давно й дуже гірко плаче; спадисті береги мілководної ...
*** День догорів – зоставсь в долоні попіл, і сива ластівка вітає сон волів, і розтають льодинками у роті усі почати невимовних слів; блукають навмання в степу волхви, й зерно зірок – у решеті небеснім, і когут вилітає з-під пахви – ворожка-ніч майструє перевесло; і не сполохає сльози солодкий сон убога тінь на глиняній долівці, на довгі вії ліг холодний ...
*** Осінні поля вигоріли під дощем, і блаженні сни він міг би бачити по смерті, якби солдатом поліг тут, на цій теплій пухкій землі, із почуттям вини, біля Чорного моря і перехресних розлогих доріг; та його зрадила доля, і куля пробила каски метал, вже мертвонароджена зоря знала оскаженілу плоть, що мала рвані рани і запах, що її ніздрями пізнавав син ...
ВІОЛОНЧЕЛЬ Вона загинула в результаті випадкового електричного струму, коли після обіду намагалася зробити хімічну завивку волосся, її чоловік у той час сидів на веранді й читав оповідання Бруно Шульца, що нагадувало провал площинності, і незримий досі простір зробився тоді для нього непевним вираженням світу, запаморочливу глибину якого ніхто й ніколи не міг осягнути, коли він мовчав над ...
*** Вона виділила йому найкращу кімнату – для співіснування, він зумів наполягти на своєму, хоча вона й дещо пручалась, знав про її сорокарічну самотність, самовільну безплідність, бо у житті того чоловіка та жінка була – і перша, й остання, щоранку чайки над їхнім старим будинком – зчиняли галас, уві сні з її обличчя поволі сходила глибока сухотна блідість; він лежав ...
*** Усе заростає чагарником, навіть дикої птахи покрик і тьмяне блищання льодяної води, похованої в полях, безпомилковість речей пізнається на позір, на дотик, – настільки різних, наче надрив неба в крізних гілках; остигає вночі за день нагріта трава – і дроблена цегла, рвані обриси поля, всесвіту, тіні риб на споді водойм, потім гіркне вранішня кава в роті, і на ...
