В’ячеслав Гук, зі збірки «Гілочка кримського тиса», 2018

  *** Коли сіль ставала солодшою за цукор, коли листопад український вихлюпувався з неба хвилями передзим’я, він переконувався, що колись померлі прийдуть назад – до своїх родин і худоби; шурхотіло старе гарбузиння на городі; уночі падав чорний дощ – передвісник злив, тихо й жалібно мекали за обійстям у полі заблуклі кози, він дуже любив цю довгу осінь, як жінку колись ...

В’ячеслав Гук, зі збірки «Гілочка кримського тиса», 2018

*** Осіння вода сивіла в загачених збляклим небом каналах, надвечір чоловік у чорній одежі брів полем навпростець і шукав певну схожість із вечірньою зіркою, якої спалах вів сліпма додому заблукалий серед пагорбів гурт овець;   там звук життя робився безіменним і відбивався у вухах бубонцями, що ясно й тихо дзеленькали на шиях тварин, розлога мла, упереміш із туманом, клубочилася у ...

В’ячеслав Гук, зі збірки «Гілочка кримського тиса», 2018

* * * Цигарка дотлівала, й голос стих, і навіть всесвіт став на мить тихішим, це – проростання зерен кам’яних, це – крик пташиний, що на землю падав, – так спогад озивавсь забутим віршем – і бракувало слів сказати правду;   вона дивилась, як він підійшов, ліг на притрушений піском рушник, і слова урвались, ніби справжній шов, він стежив, як ...

В’ячеслав Гук, зі збірки «Гілочка кримського тиса», 2018

*** Річка проклала на осінньому полі синюватий огрублий шов, – тихий день кам’янистою дорогою у безвість назавжди йшов;   слід змальовувати словами втрату, щоб не відчувати її, аби навіки розлучитися з домівкою й чути загоєний плеск води   у ванній кімнаті, де вранці вмивається зраджений землероб, насвистуючи мелодію якоїсь пісні, й рушником витирає лоб,   а по обіді яре сонце ...

В’ячеслав Гук, із циклу «Церковний дворик», 2018

*** Він пам’ятав, як раптом обривалася нитка розмови, як покійний батько зганяв рябих кіз у велике стадо, як серпень закінчувався – багатий і повнокровний – і дозрілим плодом у нічному саду на землю падав;   там густі чагарі зростали стіною поряд з потоком, а його крижана вода живила коріння дерев убогих, і голуб стежив за тим, що минало, блискучим оком, ...

В’ячеслав Гук, зі збірки «Гілочка кримського тиса», 2018

  *** За якихось півроку до смерті батька – він зібрався до нього, хоча того ж таки дня перебував у стані дужого хвилювання і мав такий вигляд, ніби нарешті зробив вирішальний вибір; відчував, що той не впізнав сина: його тіло скорила хвороба, а син сидів мовчки, так і не збагнувши свого жахного стану, тримав батька за руку, поки той не ...

В’ячеслав Гук, зі збірки «Гілочка кримського тиса», 2018

***   Це – умисний прообраз невизначеності, це зусилля пам’яті або тимчасовість щодення – виделка в руці, тарілка з їдлом, пронизаний благосним вітром – він обережно вів її за руку піщаною доріжкою поблизу річки – під тінями старих дубів, а згодом згадував той день, бувало, цілодобово, але вже сам;   може, тоді його душа намагалася осягнути безпритульність, ту невлаштованість побуту, ...