В’ЯЧЕСЛАВ ГУК. Нові вірші. FRANZ KAFKA IS DEAD

В’ЯЧЕСЛАВ ГУК

(нові вірші)

FRANZ KAFKA IS DEAD

По губах він читає слова, зміст яких, як завжди, незрозумілий –

йому, чоловіку, вирваному з буденного плину життя раптово;

у далечині берег річки хитається, наче човен на хвилях білий,

і сіра мертва рибна вода ранить лезом борлак, розриває горло

навпіл, ніби від тих обережних слів, промовлених у вигнанні,

залежить надто багато, мовби на кін поставлено життя і рана,

завдана жінкою минулої ночі в готелі, коли зорі світили ранні,

майже не тривожить, як перше, і тільки річка, у брижі вбрана,

несе кудись червонувату ржу осінніх плодів, теплих на дотик –

і на смак, певно, досить приємних, жене од покинутих жител;

чується крапання крана і за вікнами чайки тривожний покрик –

зледеніла задуха знищує почуття, забирає можливість любити,

і пульсує блакитна жилка на шиї в тієї, хто спить, й невиразно

вибивається усмішка на вустах і гасне; мокне дерево й гравій;

на круглому столі у бузковому мороці бовваніє китайська ваза,

випадкова властивість жити без імені – як французькі гаркаві

слова, якими змальовують життя або смерть, якими навчились

гоїти й розраджувати, нищити душу, як паводок – дрібнолісся;

справжність світу тонша за бритву, що затис у руці; спочилий

яскравий полудень наражає на небезпеку, міддю фарбує листя

поруділого горішника: навчили жити, але вмирати не навчили;

масний липкий осад на шкірі, гнучка ніжність цілунку, вибух

гніву через нерозуміння, людина виходить з кімнати, й комір

муляє щойно вимиту шию, так води шалений глибокий віддих

перемагає настовбурчену чуприну чагаря, так кориться втомі

серце, де вмирає кохання, і дзюрчить вода в поржавілих трубах,

а в чоловіка захолола душа, на його шиї пляміє губна помада,

залежність од хижого денного світла – ніби риби жива утроба, 

і оголена плоть тремтить від цілунку чи доторку простирадла –

так раптом чайка відбивається в мутних хвилях і мочить пера –

наче неусвідомлений жах, що вже нічого неможливо змінити –

і розплата неминуча, і сміливість лише здається жахом перед

плином часу, що переходить у розпад, де зайві слова молитви.

10.11.2015