категорії: новина

В'ячеслав Гук. ПЛЯЖ У ВЕРЕСНІ

теґи: Гук, поезія

 

ПЛЯЖ У ВЕРЕСНІ

 

Вже птахів сіруватий димок розчинився в глухій висоті,

вночі у саду, збиті зливою, пружно гупали яблука зрілі;

притулок в готелі на безрік знайшли – усі грішні й святі –

чоловік притискався шерхкими губами до жіночої шиї –

це необмежений вияв справжніх почуттів під час війни,

двох тіл на зібганому простирадлі приречене поєднання,

із виразом цілковитого спокою на обличчі він бачив сни,

де мовчки розглядав мертву землю і осінь кровила рання;
 

а потім, споглядаючи жіночу оголену спину, тихо курив,

і сонна вода, поступово перетворюючись на лід, твердла,

вранці на знак жалоби в місті було приспущено прапори,

запахуща кава й цигарка були як терпка грубувата цедра;

це був один із тих диваків, які любили чорно-біле кіно,

теплий вересень, одноповерхові селища, суп із шафраном,

він збрив вуса, ніби назавжди оголив душі замулене дно,

перед тим, як нарешті повернутися на землю обітовану;
 

тоді вони разом були на пляжі, вона лежала на рушнику,

гортала ранкову газету, було сонячно, він плавав кролем,

на похилому березі бачив її постать – жіночну й струнку –

мертва вода відгонила лікарняним ліжком і тілом кволим,

а старі дерева легко закривали яскраво-синю даль, і йому,

можливо, вперше за багато тижнів стало набагато легше,

край жовтих берегів погойдувалися човни і лежав намул,

серце билося рвучко, та він жив, неначе давно померши;
 

подумки пірнав у спогади, бо минуле ятрило серце, але

вогкий вітер здіймав на сірій воді хвиль лілуваті гребні;

журба пробирала до серця, бузкові тіні падали од дерев,

чорні пташині зграї, мов погляди, схрещувалися на небі;

його дратувала вмируща людська плоть і плинність днів,

перед тим, як зайти у воду, зробив трюк – трохи постояв

на голові на піску, і горизонт ширшав, мерхнув, бліднів

в його уважному погляді, як кохання безглуздий прояв;
 

того дня він задовго виконував серію плавальних вправ,

свіжовиголений і вмитий на залізний трамплін виходив,

вона вже не бачила, як він канал намагався здолати вплав –

смерть стала досягненням бажаної внутрішньої свободи;

попри вагомість та значущість – це були звичайні слова,

на сонному пляжі потопельника знайшли якраз по обіді –

розмитий обрис провінційного містечка сповивала мла,

і над каналом висів прісно-іржавий запах зеленавої міді.

 

В’ячеслав Гук