категорії: новина

В'ячеслав Гук, із поетичної антології "Ущільнений простір", Київ, "Фенікс", 2017

теґи: Гук, поезія

***

Осінні поля вигоріли під дощем, і блаженні сни

він міг би бачити по смерті, якби солдатом поліг

тут, на цій теплій пухкій землі, із почуттям вини,

біля Чорного моря і перехресних розлогих доріг;

та його зрадила доля, і куля пробила каски метал,

вже мертвонароджена зоря знала оскаженілу плоть,

що мала рвані рани і запах, що її ніздрями пізнавав

син звичайного вчителя, про якого забув Господь;

його цілувала жінка, обхопивши шию, та комірець

сорочки вельми муляв шию, це було восени, вночі,

бо світ ущерть сповнила порожнина самотніх серць,

прийдешній сон, як кінь, зійшов з пагорбів і спочив;

це вона лежала на ліжку, вивільнившись із його рук,

із його щирих обіймів, відчуваючи душевний надрив,

так цілують померлих, так білизну вибілює їдкий луг,

і з надмірного хвилювання він взяв цигарку і закурив;

за передмістям, там, де гула залізниця, посеред трав

наче закам’янілий дощ чи вже погашена вітром свіча,

він божевільно доводив, що ту безмежно й щиро кохав,

яка поцілунком торкнулася до його оголеного плеча;

згодом намагався поринути в цілющу дрімоту, в сон,

у тій пустельній місцевості, де янгол позбувся крил,

він мов потрапив у любовні сіті, в російський полон,

це було останнім випробуванням його підупалих сил;

так восени, вслухаючись в стрілянину на болотах, він

знав, як пахне цигаркою ранок, як душа зазнає тортур,

як прісний туман огортає всі пагорби й обриває плин,

де час кам’яніє і трава поростає крізь скам’янілий мур.

 

В'ячеслав Гук, із поетичної антології "Ущільнений простір", Київ, "Фенікс", 2017