Юлія ГУк (анонімно) ↓
В'ячеслав Гук. ПЛЯЖ У ВЕРЕСНІ
Дана (анонімно) ↓
В’ЯЧЕСЛАВ ГУК. Нові вірші. FRANZ KAFKA IS DEAD
Олена Швець (анонімно) ↓
В'ячеслав Гук. Норвезька письменниця HERBJØRG WASSMO.
Василь (анонімно) ↓
В'ячеслав Гук. Роман "Синдром дитячих спогадів", 2008.
В'ячеслав Гук ↓
В'ячеслав Гук. КРИМСЬКІ ЕЛЕГІЇ. ПОЕЗІЯ
В'ячеслав Гук ↓
В'ячеслав Гук. КРИМСЬКІ ЕЛЕГІЇ. ПОЕЗІЯ - ОБКЛАДИНКА_ГУК_28_03_13_1
В'ячеслав Гук ↓
В'ячеслав Гук. КРИМСЬКІ ЕЛЕГІЇ. ПОЕЗІЯ
В'ячеслав Гук ↓
НОВА УКРАЇНСЬКА ПОЕЗІЯ В БОЛГАРІЇ
В'ячеслав Гук ↓
В'ячеслав Гук. САКИ. Поезія
Тетяна (анонімно) ↓
В'ячеслав Гук. САКИ. Поезія
*** Ні урочистість од, ні цінність слова навіть – не перетнуть межу, не перевершать грань любові і добра, що час у одах славить, духмяним соком грон зволоживши гортань. Не зробить помилки античний будівничий в складанні задуму, що визрів, наче плід, і полководець прагненням увічнить земну жагу любові і обид. Час – це тяжка земля під гострим ралом, це ...
*** Час, на жаль, не лікує ран – він узагалі не лікує, а просто бере і знищує усе, що скніло без любові, немов тепле насіння, що вранці проросло на пагорбах дальніх, де чорні зграї птахів над деревами зробилися вищими, але так бракує ознак, за якими можна нарешті це визначити, як балона повітряного ємність, як шанець із дощовою водою ...
*** Він іде до вікна, щоби подивитися на старі дерева, туди, униз, де бруківка гаряча з нетерпінням чекає на дощ і крапель мідь, кінь, давно увічнений в камені, на площі вудила старі обгриз, тихо співає канар, і піджак наопаш на спинці стільця висить; на давній світлині – точний образ мого батька, що вже помер, Боже, спекотного липневого дня 2002 ...
*** Збігло ще кілька день, поки не викрилася його відсутність – була подорож і затишне млосне кипіння блискучої глиці, у згадках повільно добігав кінця короткий дощовий день, та він північному вітру підставляв одухотворене обличчя, де надвечір у глибочезному колодязі сяяв умитий місяць; ніч сховала гніздо сизого голуба в намоклу основу листя, чоловік усе життя долав залежність од власної тіні, ...
*** Він любив дивитись, як починало світати над морем, де усвідомлення життя живої матерії відбувалося завчасу, завше намагався чути жаль, бути там, де не було людей, та зрозуміти потворність смерті й осягнути життя красу, де в мертвій душі жила вбога пристрасть завітрених губ, та, що без угаву марнувалася, помалу сходячи нанівець, колись його тіло вирубав із криги згорьований льодоруб, ...
*** Час дробить людську пам’ять, і крижаніє небесна вохра, тяжка осіння мідь за вікном, старий сільський будинок і річка у далечині, повноводна, але вже досить змерхла, він постукував кісточками пальців по обідньому столу – угорі закурена за літо лампа прикрашала високу стелю – так на самоті серед сірих полів народжується світанок; він не мав у душі ні любові, ні ...
*** Він лежав у палаті лікарні серед таких, як і сам, поранених – стара церква бовваніла в осінній імлі за високими вікнами – і розмірковував над життям, що підвладне смерті і розпаду; по обіді в лікарню приходила жінка з будинку за пагорбом – в довгій сукні, з волоссям до пліч, з очима, льону повними, молода, зі стражденними тонкими рисами ...
