В'ЯЧЕСЛАВ ГУК. ВІРШ

***

Усе заростає чагарником, навіть дикої птахи покрик

і тьмяне блищання льодяної води, похованої в полях,

безпомилковість речей – пізнається на зір і на дотик, –

настільки різних, наче надрив неба в крізних гілках;

остигає вночі за день нагріта трава – і дроблена цегла,

рвані обриси поля, всесвіту, тіні риб на споді водойм,

потім гіркне вранішня кава в роті, і на все своя черга,

час без угаву відбирає тепло обіймів, тихо грає гобой;

на білій тарілці, на перший погляд, невибагливе їдло,

в цей час Крим схожий на війною роз’єднані береги,

і пахне сонцем, стокротками, свіжим вапном, обідом,

світло червня, зеленаве й бузкове, – сіється навкруги;

старий паротяг обережно видихає кіптяву на пероні,

згодом рушає повз легкі капелюхи жінок і чоловіків,

незграбне довжелезне тіло машини виринає назовні

з-під іржавого піддашшя вокзалу і суне у млу полів;

тоді пообідній сон стає глибшим, ніж тиша південна,

і сотні метеликів-капусниць над травами передмість

блимають білими плямами – так щира, благословенна

вступає в права пора літа, про яку ластівка розповість.

В'ячеслав Гук. Нові вірші, 2017.