категорії: стаття

В'ЯЧЕСЛАВ ГУК. ВІРШ

теґи: Гук, вірші

***
Усе заростає чагарником, навіть дикої птахи покрик
і тьмяне блищання льодяної води, похованої в полях,
безпомилковість речей пізнається на позір, на дотик, –
настільки різних, наче надрив неба в крізних гілках;
 
остигає вночі за день нагріта трава – і дроблена цегла,
рвані обриси поля, всесвіту, тіні риб на споді водойм,
потім гіркне вранішня кава в роті, і на все своя черга,
час без угаву одбирає тепло обіймів – тихо грає гобой;
 
на білій тарілці, на перший погляд, невибагливе їдло,
свіжий вітер нагадує тяжке, масне шарудіння фольги,
і пахне сонцем, стокротками, свіжим вапном, обідом,
світло червня, зеленаве й бузкове, – сіється навкруги;
 
старий паротяг обережно видихає кіптяву на пероні,
згодом рушає повз легкі капелюхи жінок і чоловіків,
незграбне довжелезне тіло машини виринає назовні
з-під ржавого піддашшя вокзалу і котить у млу полів;
 
тоді пообідній сон видається глибшим за річні дена,
і сотні метеликів-капусниць над травами передмість
блимають білими плямами, так щира, благословенна
вступає в права пора літа – і ластівки в’ються скрізь.

В'ячеслав Гук. Нові вірші, 2017.