категорії: блоґ-запис

В’ячеслав Гук, зі збірки «Ода невідомій родині», Сімферополь, 2006.

теґи: Гук, поезія

 

В’ячеслав Гук, зі збірки «Ода невідомій родині», Сімферополь, 2006.

НА ХУТОРІ

 

Холодна сніжинка тане на теплих губах,

На терасі – крісла, виплетені з лози,

Плаче десь високо-високо на горбах

Бубонець на шиї кози.

 

Падає сніг. Обгортає солодкий сон

Стежку у гори, праліс, старі дуби,

Пахне зимовим простором і вівсом:

Зерно на снігу скльовують голуби.

 

Зір і вухо вбирають дихання гір,

Польської мови прості, доступні ази,

Незбираний хворост, даль, перестук сокир –

Це поєднання голосу і сльози, –

 

Сфотографоване затишне чаювання, де є всі ми,

Гори чарують досвітками зими.

 

***

Озера фінські сплять, повиті сном,

тераса з видом на ліси прозорі,

і голуби, годуючись зерном, –

туркочуть радісно надворі.

 

Стук чашки, де по вінця – кава, сум

холодних днів, і в заході – кімната,

звук яблука, що падає в росу, –

земля Суомі – древня і багата.

 

Рибарська сіть, занурена в пісок, –

напівзатоплена, довгаста, нерухома…

Зір все вбирає: пустку, поплавок,

як воду розсікає рух порома.

 

Сосновий бір над водами завмер,

і молоком наповнилась дійниця,

і дикі олені п’ють жадібно з озер,

і жолуді лежать у годівницях.