В’ячеслав Гук, вірш, «Українська літературна газета», 8(222)

***

Він любив дивитись, як починало світати над морем, де

усвідомлення життя живої матерії відбувалося завчасу,

завше намагався чути жаль, бути там, де не було людей,

та зрозуміти потворність смерті й осягнути життя красу,

де в мертвій душі жила вбога пристрасть завітрених губ,

та, що без угаву марнувалася, помалу сходячи нанівець, 

колись його тіло вирубав із криги згорьований льодоруб,

утім душа прагнула відчути лише тепло людських серць;

перед прогулянкою він у ліжку годину нерухомо лежав –

відчуваючи, наскільки стомився, як життя позбавило сил,

як втрачав владу над почуттями, які вщент знищила ржа

крові, що урочо хлюпала в розтятому колі напнутих жил;

тяжка розлука закінчувалась однаково – теплим листом,

як нетривке подароване щастя, як сум, застиглий в очах,

день видався дуже холодним, він вдягнув зимове пальто,

на річці дивився, як перестрибував із гілки на гілку птах, –

це обмеження в’їзду в країну для неблагонадійних осіб,

рвучкі кола крові під шкірою й підборіддя цупка стерня,

він бачив, як блищав тьмяний вогкий пісок, як зграї риб

від безмірної нудьги плавали між камінням у світлі дня.

В’ячеслав Гук, «Українська літературна газета», 8(222)

Картина: The Return, 1927, David Shanks Ewart (1901–1965)