В'ячеслав Гук. На станції.
В’ячеслав Гук, зі збірки «Кримські елегії», 2013.
НА СТАНЦІЇ
Цеглові стіни міста. Мутні вікна.
В їдальні станції – прозоро від тепла,
і променя холодна соломинка
просочується з вистиглого скла.
Пашать теплом блискучі самовари,
і сяє мідь, і пахне калачем.
Над чашками – густа духмяна пара,
і булькає окріп ясним ключем.
Крізні колючі віти на морозі
заледеніли. Іній вкрив гілки.
Далеко до Різдва, ми ще в дорозі,
надворі – брязкіт, скрегіт і гудки.
Так тепло-тепло, затишно і вбого,
на візерунках вікон – тал од губ,
замети підступають до порога,
і сонце обіймає кінський круп.
Перон – у віхолі. Проходять два жовніри,
в приміщенні – риплять старі стільці,
багряне сонце сіє плями жиру,
й на буферах – голодні горобці.