В’ячеслав Гук, зі збірки «Гілочка кримського тиса», 2018.
ЛИСИЦІ
Він дивився на двох лисиць, які вранці забігли в сад
і ховались там, поки перша паморозь вдень не зникла,
вчора вона телефонувала, щоб він повернувся назад,
та їхня розмова раптом урвалась, наче зотліла нитка;
проте він так і не збагнув, про що з нею говорити мав –
кілька слів про осінню погоду в Криму й про домівку,
де мляве сонце зимним промінням плуталося між трав,
а протягом ночі він очима шукав у небі погаслу зірку;
в його живих жилах текла кров його померлих батьків –
він і вона залишались загубленими в німому безлюдді,
в саду було сумно і тихо, на річці човен в тумані плив –
лише час зневіру душі і мовчання серця навік осудить;
так по довгій ночівлі у гнізді прокидається дикий птах –
він досліджував внутрішнє життя літературних героїв,
про яких читав у книжках, ржавів забитий у стіну цвях,
на котрому висів його фетровий капелюх у передпокої;
уривалася пуповина батьківщини, як натруджених вен
спокій; це було сприйняття часу, що він не міг пояснити,
ніби лежав на пожухлій траві і біль торкався його рамен,
де в сизих голубиних сутінках вже догоріло минуле літо.
В’ячеслав Гук, зі збірки «Гілочка кримського тиса», 2018.
Фото: https://www.croydonducks.co.uk/garden-2017/wildlife-2017.htm