В'ячеслав Гук, із поетичної антології "Ущільнений простір", Київ, "Фенікс", 2017

***

Він намагався накласти на себе руки, тому й потрапив

до психіатричної лікарні, хоча й не почувався хворим,

світ навколо нього ряснів дивацтвами, і дощик крапав,

липке крижане потіння жахно вибивалося через пори;

за полями пливла тяжка ріка, де вода ясніла заледеніла,

і блаженні серпневі дні навідліг долала тяжка соннота,

майже щоранку на старе підвіконня сідала голубка біла,

відбиваючись у свічаді, коли він цигарку виймав із рота;

від батька він перебрав силу, а від матері – огиду до себе,

бо провінція вражала зогнилим болотом і мертвим лісом

і бажала неподільно володіти життям, як володіла небом,

коли він, прикривши голову капелюхом ширококрисим,

ішов блукати в сіре поле, як на хвилях емоційного зриву,

його хворий батько до кінця свого життя ненавидів матір,

він утирав сльози, коли в руки брав горлицю полохливу,

безпритульне поневіряння не належить душевній втраті,

як загострені до межі почуття чи як те, що іде назавжди,

тому що людська душа наскрізь пронизана тільки сумом,

він хотів почути слова, яких йому ніколи ніхто не скаже,

лише кістяк і все тіло пробивало судомою, ніби струмом;

він знаходив притин у полі – і дрож підступав під горло,

падав долу ґудзик, рвучким рухом одірваний од сорочки,

щире літо свій жар пекельний в розлогих полях збороло,

як кров, що не має ваги, перетворюючись на струмочки;

подумки він бажав померти солдатом із цигаркою в роті,

тому немає про що говорити, і всі події з пам’яті стерті,

так смертна плоть у муках виходить – із вмирущої плоті

з прагненням жити там, де є просто життя і немає смерті.

В'ячеслав Гук, із поетичної антології "Ущільнений простір", Київ, "Фенікс", 2017
Світлина – Undergrowth Robert & Shana ParkeHarrison