В’ячеслав Гук. Вірш із роману «Синдром дитячих спогадів», 2008.

В’ячеслав Гук. Вірш із роману «Синдром дитячих спогадів», 2008.

***
Два роки – три війни – і всі без перемог,
у жилах рук буяє дика кров,
але розлука довша, ніж сльоза,
ніж довгий захід сонця над рікою.
Спинись, прислухайся, як листя восени
спадає з крон, створивши гекатомби,
як забирають віденські стільці
в ясну кімнату з золотого саду.
Уже скінчилась програна війна,
чи клавіш приторкнеться хтось колись,
чи заспіває чорний дикий дрізд
в тугій лозі, напнутій до тремтіння?..
Дозріле, денне світло – й свіжий плід,
розмови довгі ні про що за чаєм,
а сонце пізнє на пустих полях
жовтіє, як незібране колосся…