В'ячеслав Гук. Із нових віршів.

В'ячеслав Гук

Із нових віршів

• **

Шкарубка шкіра рук. Обхоплювати обмерзлий

простір півночі стає важко, як обнюхати дике падло,

вмерзле в кригу. Кригоруби – під льодом щезли,

в чорній воді океану – надто мерхла північна фарба

вихоплює з виру подій, що тут трапились, – найважливіше,

увібравши голову в плечі, я щосили затис рушницю,

вгорі – лише небо й небо – і більше нічого. Вище

тільки смерть, яка ще змолоду мені сниться.

Я вдаюся в подробиці, змальовуючи уривок

наших останніх днів, настромлених на виделку.

Схудлі голодні собаки лижуть руки мої й загривок

заледенілих вітрил, вдивляючись у видлубану, далеку,

неживу порожнину землі. Мені смикались груди й плечі,

певно, від обмороження. Місця в трунах – уже вакантні,

тільки поховати не буде кому. Втікши од себе, любові, самої втечі,

Ми лишились самотні, ніби похибки у секстанті.

 ***

По келихах розіллятими вина

Були в той день, коли сама прийшла ти,

За вікнами зимового Берліна –

Вівторок залишав останки вати, –

І, щойно вмившись, на стільці сидів я

Біля вікна – в тих самих штанях, бритий,

І в тій сорочці, на яку прислів’я

Ти навіть склала, щоб заговорити

Мою самотність, більше того – тугу,

Що в мене, наче жінка, – була вперше,

Граків над димарями теплу смугу

Я проводжав, цілунки твої стерши

Зі своїх губ, брів, шиї, підборіддя,

Та молодість пекла мене пекельно,

Була пора чужого пообіддя,

Стілець і стіл, солдат і жінка, певно…

Кімнати ванної, річного дна химери,

Граків відгомін в небі, іній, хворост –

Тримала пам’ять, як кохання вмерле,

Як молодість, що відійшла воднораз.

 ***

Ти перечитуєш книжку, забуту мною в їдальні

Тою зимою, коли все так зненацька скінчилось

Для тебе і мене. Тоді навіть вода у кухоннім крані

Почала замерзати, і серце так рвучко билось.

І я не знав, що це було, чи, може, твій біль і примус

Володіти моїми чуттями – відверто, нахабно, жахно,

Ти ставила чайник підігріти на старесенький примус,

А потім вибирала із сотні платівок – Баха.

І я мав слухати й слухати музику, яку ти встигла

За стільки днів біля мене по-людському полюбити,

А на ріці у той час билась об берег ламана крига,

Ми було вже дорослі з тобою, ми були вже не діти.

І свистів чайник, булькотав окріп, затихав грамзапис,

Ти витирала вимиту тарілку і клала її в посудник,

А чайка річна з наших снів намагалась дізнатись –

Про дивне кохання, що лише божевільний осудить.

 **

Ніби рибу, в якої зовсім нема плавців,

Я сідав щодня з тобою в маршрутку

І ніжно гладив тебе по руці.

Я знаю, що так, можливо, ми б відмічали

Наші свята, скорботи, пісні, псалми,

І шерхнули б під панциром льоду ясні причали,

Де ми цілувались би на початку зими.

Життя – непередбачена річ, і чому так сталось,

Що саме я мав розбирати тебе, як слово, на склади,

А надворі того дня на хуртовину збиралось,

І кран у секційній намагався звільнитися від води.

Мені щось ворухнулося всередині, ніби совість,

Безтурботна усмішка збереглась на твоїх губах,

А мені просто хотілося морфієм тоді вколотись,

Щоб дивитись на сніг, що падав на засклений дах.

А потім – захурделило, загув вітер, запахло дерном,

Зробилося темно, ніби вночі, в приміщенні, де я мив

Свої руки під краном з милом – прискіпливо і ретельно,

Намагаючись змити шви цілунків, що я любив.

 ***

У відповідь я ледь посміхнувся і вийшов з кімнати,

Лопатками під сорочкою відчуваючи жінки погляд,

Повз вікон ішли призовники – майбутні солдати,

Я вийшов на вулицю і пішов з ними поряд.

Я пройшов медкомісію і записався до війська,

Коли стояв голий – відчув нестачу любові,

Увечері я, п’яний, повернувся додому після

Того, як побився з кимсь у підворітті – до крові.

А влітку, знаєш, так сильно пахло тоді зимою

Мене включили до війська, визнавши бездоганним

Стан мого здоров’я. Лише за тим днем, за тобою:

Я буду сильно скучати, вибач мені, негарним

Для тебе я був, звичайним коханцем. І справжній колот

Був тоді в наших душах од довгої зими, що ніби завмерла,

І повіки мої відчували той нею подарований холод,

Який ти з губ моїх своїми спекотними цілунками стерла.

Я знав, що все давно вирішено між нами,

Взуття їла курява літа, я був на прицілі

Твоїх очей: перед тим ти дивилась, як я мився у ванні,

І сіль була на губах, як вино на весіллі.

 Київ, 2009-2010

Всі права застережені