В’ячеслав Гук. Фальдбаккен
ФАЛЬДБАККЕН
I often wonder who will be the last person to see me alive…
Nicole Krauss
Поема
природа людських взаємин
залишається за межею
нашої уяви і розуміння
це нагадує відкрите для загального огляду
вишкварене
випалене
витравлене
у кислоті тіло в анатомічній майстерні
коли з-під тонкої шкіри
видалили все зайве
навіть
ознаку
зліпок
голос розрізаної душі
тогідь
хтось із пасажирів імовірно помітив
на мокрому від дощу
вкритім ожеледдю
пустельнім слизькім автобані
за двадцять вісім кілометрів од Берліна
якраз у дрезденському напрямку
як їхало жовте старе ендеерівське авто
кероване чоловіком у чорних окулярах
чорних шкіряних рукавичках і чорному капелюсі
чоловік
був іще не надто старий і слухав по радіо
щемку пісню Warum
колись популярного гурту Tic Tac Toe
була така мряка що йому здавалося
що на все він дивиться крізь забризкані
дощовими краплинами скельця бінокля
що аж придорожній глід нібито обмерз
ослиз
змарнів і дуже скулився
аби хоча б колись відігрітись
визріти
дати паросток
пагін
кожної миті відчувалось
що має щось статись
потім авто
раптово круто з’їхало на порожнє узбіччя
мотор більше не тарабанив
не калатав
не казився
на лискучий капот мляво падали
ніби послід голубів на римській вуличці
дощові краплини
він вийшов із салону
надто легко
майже по-парубочому
дощ уже вщухав
надривався
робився крихким
запальним
вельми кволим
за плечима ж лежав
десь
там
там
там
наче безмежне зоране поле
у густющих димових випарах
закіптюжених цеглових заводських труб
чорний
передзимовий
байдужий
набридлий вдосталь
прокурений і пропитий Берлін
тонко і яскраво вимальовувалася
на горизонті червона смуга
це все так страшно притаманно
пізньому німецькому листопадові
така собі скорботна алюзія
на початок загального замерзання
чоловік закурив цигарку
біля завмерлої машини
синій димок засотав його пальці
трохи постояв а потім
пішов у напрямку поля
залишивши відчиненими дверцята
і невимкненим радіо
яке вже не грало
а розмовляло само із собою
а
до цього часу в довгих листах
до фрау Магди одіозний гер Клаус
розповідав про ту незвідану частину країни
де у полі швидко засинають
зморені голодом і негодою птахи
забившись якнайдалі
та
якнайглибше під сухі скирти
він розповідав їй
про ту частину свого зболілого тіла
яка є у грудях
і яка надто гостро відчуває оту розлуку
навіть тоді коли він пише листа до неї
Магди
сповідується у лютеранського пастора
купує рибу в авангарднім лабазі
пише сентиментальні вірші про своє дитинство
слухає записи церковної музики
на дисках фірми Eterna
у захваті читає Герту Мюллер
Ханну-Марію Свенсен
Ґеорґа Кляйна
Пера Лаґерквіста
їде з Берліна до Дрездена
аби бодай трохи потай
побути у церкві Святого Христа
знишкнути там
помовчати
співає псалми
слухає орган
плаче
слухає як плаче орган
або
чує як плачуть ті
хто є поряд
чи святкує на самоті Oktoberfest
але про птахів
саме про цих Божих створінь
він
чоловік неволі
солдатчини
муштри
колись розділеної країни
втраченої родини
жінки
дитини
батьківщини
сектору
Муру
чоловік Муру
розповідав їй якнайбільше
ніби той зацікавлений орнітолог
за тим полем лежала вицвіла від часу
вітрів
сліз
солі
сонця
ріка
на її звивистих берегах
був уже навіть тривкий
шар цупкого сірого льоду
минувши межу що відділяла поле
від ріки і дороги
чоловік зупинився
і
час на його наручному годиннику
зупинився
теж
попри знану швейцарську фірму
свого часу я бачив
як повільно замерзає пташине око
тоді
вогонь смолоскипа вихоплює
із суцільної темряви
зраджений
зляканий
пронизаний
сльозою
чоловічок
рвучко напнутий до неймовірної
страшенної напруги
я бачив як видовбували гера Клауса
з прибережного льоду
тоді
тугий м’яз ріки
з якої він уночі було утворився
гострими льодорубами довбло кілька
добряче підхмелених рибалок
яких знайшли поліцаї у найближчім селі
і які паскудники такого там напартолили
а в гарячу чорну густість
утвореної під ними води
зачеплене гострим гаком
падало відбиття мертвого
мерхлого
вогкого
знекровленого
неба
а ще
брудні слова
на кшталт
якого біса
навіщо виймати його звідти
його ж уже все одно
не відволодати
у всьому цьому мало глузду
там один із п’яниць
витягнувши з нагрудної кишені сорочки
довгу цупку волосину з кінського хвоста
довго й ретельно чистив нею собі між зубами
поки вона не порвалась
той бридотник мав мастке немите волосся
і не почував за собою провини
і відвохлі від слини недопалки
згодом
коли чорне намокле й заклякле
пальто гера Клауса
нарешті ж
насилу
вирвали з крижаного полону
з надто сильних рук ріки
хутро коміра вкрили рясно гострі
бурульки
а чоловічки розплющених очей
вимерзли й витекли геть
обличчя його було надто спокійне
губи вкрилися тонкою скоринкою льоду
фетровий капелюх намертво приріс до потилиці
залишки сивого волосся на голові вискубли хвилі
або внутрішня течія або ж крововилив
за рукави
комір
фалди
ґудзики
петельки
пояс
підкладку
саму задубілу тканину
підтягли
піддягли й оперезали його кілька разів
міцною
шовковою шворкою
туго
так
як оперізувала горло гітарна струна
у призначених до страти
на якій ще й досі
чіпляють сушити у старих
берлінських дворах білизну
з усіх боків щоб витягнути на берег
і вельми вправно підтягти до нош Ambulance
наступної ночі з тієї утвореної ополонки
олені жадібно пили розмитий місяць
а потім лизали сіль пошерхлого льоду
а в секційній зі спідньої кишені штанів
що були на тій людині
і на яких ножицями порізали лямці
витягнули невеличкий нотатник
що був у шкіряному обрамленні
лише він постраждав тоді від морозу й вологи
якнайменше
в ньому було вкладено засмальцьованого листа
що був датований
07 11 2005
лист із Магдебурга
складений учетверо і
обережно
загорнутий
у тьмяну кухонну фольгу
який попри значне пошкодження
все ж таки обережно піднісши до світла
настільної лампи
змогли прочитати і дещо зрозуміти
збагнути та прояснити
він пролив трохи хисткого світла на те
що ж там сталось того дня
може вечора
може й ночі
ось кілька речень із того
що вбереглося від потоплення
дорогий Клаус
мені відомо
що ти як і багато хто з вас
маєш забезпечувати себе їжею
і питвом заздалегідь ніби надворі повінь
що влітку ти витруюєш хутро комірів
своїх пальт од молі
що ти й досі не провів собі телефон
і гребуєш водопостачанням
ставишся з осторогою до міської каналізації
та
сільських вигрібних ям
мух
віденської кави
газет
йоду
аспірину
шерсті свійських тварин
ögondroppar
грінок
рідкого мила
що ти вже давно припинив слухати
Пауля Гіндеміта
Ференца Ліста
Радіо Швеції
Ангелу Доротею Меркель
курити
їздити в купе
на курорти
заводити нові знайомства
романи
пізнавати жінок
себе
сусідів
катувати душу за минуле
і бриєш наголо свою голову
бритвою на Volkstrauertag
урочисто наче так треба
довго і ніби вибачаючись перед кимось
ти справно й затято платиш
за комунальні рахунки
хоча й сильно заощаджуєш на споживанні
води
світла
газу
на споживанні
повітря
але ти не скупиндра
не жаднюга
не захланник
ти залишився стрункий
худорлявий
достоту
такий самий
як і був у молоді літа
ти не пантруєш за власною вагою
жир не осів на твоїм животі
підборідді
карку
і
стегнах
час майже не торкнувся тебе
твоє тіло не має припаху тліні
ти продовжуєш ходити на службу
щоранку
щотижня
щороку
завжди
без вихідних
на ткацько-прядильну фабрику
яку вже переобладнали і начинили
новою механікою
хирою модерною обладою
від думки про яку починає
сильно різати в ніздрях
і
виникає нестримне відчуття скаженого нуду
жаху
і
неймовірної втоми
ти сідаєш у трамвай
міркуєш про малесеньке люстерко
яке лежить сховане на споді твоєї кишені
в яке ти іноді зазираєш
щоби подумки зупинити час
ти страхаєшся думок про майбутнє
ти ніколи не визнаєш життя
смерть
старіння
старіння
смерть
а на твоїй вилиці
так і залишається причепленим
жовтуватий шматочок старого газетного паперу
яким ти зазвичай утамовував чорну кров порізу
і
якого ти не відчепив по голінню
і
навіть не змив клаптя мильної піни з мочки лівого вуха
ти полюбляєш гольф
гори
море
північний пляж
Рюген
відверті чорно-білі мистецькі роботи оголених жінок
які робить скандальний француз мосьє Клод Флоран
ти лише у снах згадуєш запах мерви
сморід дешевого готелю
здуті від спиртного кишки
жадібне лигання смажениці із селерою й кропом
сіру індичку в смердючім солдатськім мішку
в якому прорізали дірку для її червоної шиї
щоб відрубати
уві снах ти згадуєш жінку
автомобіль фірми Ford
сірий
синій
або чорний
із загубленими десь номерами
кохання у сутінках
присмак губної помади на язику
свій гострий борлак
п’яні сни
на кахляній підлозі громадської вбиральні
колись
іще під час Празької весни
горя
жахного
тотального дефіциту правди
коли здавалося
що земля піде з-під ніг
ось-ось
ніби затамований подих
до болю у горлі
над труною з родичем
рука в руку
пліч-о-пліч
боязко-боязко
що стоїть на бетоннім
помальованім матюками
уламку
вбогого сільського цвинтаря
і якого ховають на взяті у борг гроші
і в одежі яку купили на блошинім базарі
майже за безцінь
три молоді чоловіки
неймовірно
до одуру
полюбили одну молоду особу
але з жодним із них потім
вона не знайшла собі щастя
я й досі не відаю
хто з вас трьох
які вже не належали собі
тоді
там
так давно
забрав її з муніципальної трупарні
хто
ховав її у наскрізь промерзлій
радянській прогнилій Гдині
хто з вас трьох
натщесерце
після безсонної болючої ночі в поліцейському відділку
добряче побитий
відгамселений гумовим кийком
зламаний духовно й фізично
зі зламаним ребром
розбитим носом
надірваним вухом
повернувся додому
тримав довго-довго голову в мийці
під одкрученим краном
з якого дошкульно
хльоскаючи
журливо
текла
й текла
руками зап’ястками
обличчям
шиєю
поза комір сорочки
пропахла кров’ю
тепла
слизька
крихка мов лід
іржава вода
хто ж
довго слухав
стару патефонну платівку
Heinriсh Ignaz Franz Biber fon Bibern
Passacaglia 1675
а потім
відрубав голову
тій індичці
щоб
пом’янути жінку
на самоті
жінку
в якої були зашиті суровими нитками губи
і
яку поховали під номером і без прізвища
хто з вас трьох був батьком
її ненародженої дитини
вибач
Фальдбаккен
*Ögondroppar (швед.) – краплі для очей.
В’ячеслав Гук, зі збірки «Кримські елегії», 2013
Photograph by Imagno / Getty