В’ячеслав Гук, зі збірки «Кримські елегії», 2013

***

Дуже коротко про погоду, про музику Штрауса,

про сонце ввечері, що тихо сідає за схилами,

про краплю дощу, яка в долоні – зосталася,

про троянду, що пагін найперший – пустила;

про книгу – «Моє життя. Автобіографія»,

яка зворушливо написана – Голдою Меїр,

про гімн, що зі смертю перейшов в епітафію, –

про осінь, що пахне квітом, листям, землею;

про покинуту Галичину, на кордоні котрої

мати проти волі мусила дати хабар жовніру,

про маленьку станцію з платформою мокрою,

що пливла за очима – крізь відстань, зливу;

наприкінці цього листа – зникають переліки

численних дат, австрійський Шонау, вірші

людини, народженої без батьківщини, метрики, –

так у сплеті гілля порожніють гнізда горішні.

В’ячеслав Гук, зі збірки «Кримські елегії», 2013