В'ячеслав Гук. ПАМ'ЯТІ ОСИПА ТУРЯНСЬКОГО

В’ЯЧЕСЛАВ ГУК

ПАМ’ЯТІ ОСИПА ТУРЯНСЬКОГО

Move him into the sun –

Gently its touch awoke him once

At home, whispering of fields unsown…

Futility by Wilfred Owen (1893-1918)

До помешкання входиш, – коли на самому дні

засмальцьованих кишень – є тільки вже згадка про

пережиті зими, зужиті швидко й навідліг – дні,

а стара вішалка – знову, мов руки, – взяла пальто

й капелюха, що зняв, щоб запобігти грубому шву

сірих губ розійтися від усмішки в дзеркалі, зріст –

ніби ненароком, од підкладки бережно відірву,

а в ніздрі запах вельми затишний з кухні вліз.

Я лапнув по стіні за вмикачем, із поспіхом пригадав

чомусь сині талони на жир, вугілля, ґноти, – рука –

сама – шкіра й кістки вперше по армії, – млявий гар 

не збагнув до кінця – як живлющу вологу ковтка. 

Перепоховані в пам’яті спогади про убуток себе, повів  

очима – і побачив у дзеркалі скоцюрблене відбиття,

може, жалів за запахом жінки чи праг пережити вир,

що його мій мозок безжально навіщось колись утяв.

Рука обіймає липку склянку – із залишками вина,

де ще плаває – осуга часу, а жар і червоний шовк

старого дерева – відбились, як жалість, на схилі дня,

приморожені до споду – сорочки, хребта й кишок.

Більше – здатні пам’ятати – тільки слова, плече, –

опік губ, поцілунок відвертий, шал крові, – лід,

боротьба води, що з ванни повної враз – потече

на кахляну підлогу, заливаючи морем – спід.

Під комірцем сорочки – я в горлі виразно чув,

як билось уривками серце, як пах тютюном піджак,

як довге життя, що досі нагадувало – торф, намул, –

перетворювалося – щохвилини – на крик і жах.

А потім – намагався заснути, вдягнений взяв – приліг

на ліжко, що пахло минулим, втраченим вже теплом,

і ще довго крізь сон дивився, як сипався перший сніг

на оголене місто, потяте убогим глибоким сном.

Всі права застережені. Використовувати для ознайомлення із творчістю письменника.