В'ячеслав Гук: відповідь панові Юрію Андруховичу
В’ячеслав Гук: відповідь панові Юрію Андруховичу
Я теж кримчанин. Корінний. В жилах в моїх пращурів текла і кримськотатарська кров. Там народився і мешкав до віку Христа, лише два рази у дитинстві побувавши в материковій Україні, у родичів у Вінниці. Але це мені геть не завадило стати україномовним письменником. Абсолютно! Чи варта моя творчість того, щоб залишитися у віках, як я прагну, визначить тільки час. Згадуючи своє радянське дитинство в Криму, я можу свідчити, що ТАМ НІХТО НІКОМУ НЕ ЗАВАЖАВ УЧИТИ УКРАЇНСЬКУ! Навпаки – спонукали. У крамницях – море україномовних книжок: від казок до романів та хороших перекладів із іноземних письменників. Лише майте бажання те робити, ідіть до бібліотеки, беріть книжки – і гайда. Як я її вчив: 2 години щодня вголос, напам’ять, поезію й уривки з прози. Щоденно. Кобилянська, Стефаник, Кобринська, Турянський, Черемшина – вони дали мені те підґрунтя, на якому я й ріс як письменник, вони дали мені те надзвичайно якісне та поживне їдло, яке й спонукало мене писати спочатку поезію, потім – прозу. Я робив те щоденно, як той мій Фальдбаккен, про якого я написав і який так само затято ходив на свою німецьку фабрику у Берліні. Вчив протягом багатьох років поспіль. Це важка виснажлива праця. Але я робив це, бо мені вельми бажалося писати так, як пишуть у Норвегії, Швеції, Данії. Навіть мислити так, як мислять мешканці тих країн. Бо то – надто якісне мислення! Надто!
А ще. В Криму інший менталітет, інша культура, дуже відмінна від тієї, яку ми, приміром, побачимо у Києві чи Львові. В Криму – пружне сплетіння різноманітних культур і релігій, а також – строкате сплетіння мов.
З цим треба бути надто обережним. Надто!
Мешкаючи в Києві, я зрозумів, що мислю та пишу так, як це робив саме в Криму: по-європейському й українською. Бо свій вибір свідомо я зробив іще в дитинстві. Про мене не сказали б у Гамбургу та Вінніпезі, що я суто німецький письменник, який пише чомусь по-українському. Німецький за духом і мисленням. Чи є в тому моя вина?
І наостанок. Критики мене назвали «європейським письменником». Чому? Спитайте у критиків, мене про те питати не треба. Назвали кримчанина, який пише українською. Чи це не показник того, що Крим – це все-таки Європа, а не Росія?! Зазирніть до історії: саме через Крим проліг Великий Шовковий шлях, який і поєднав колись Схід і Захід. Поєднав, а не розділив!!!
Приїдьте до Сімферополя, залиште свої комплекси і родинні негаразди, літературні «тусовки», закордонні поїдки, друзів-товаришів, залиште все і приїдьте, приїдьте навіть таємно, це ж не вельми далеко, ось же, поряд, навіщо шукати Європу в Австрії чи Німеччині, адже ж вона біля Вас, і Європа спочатку має бути в душі, а не десь за кордоном!, поблукайте його Старим Містом. Ну?! Чи його вишукана романтична чарівлива архітектура не нагадала Вам Відень?! Поблукайте довкола Салгірa, особливо навесні, коли високо в горах тануть сніги і ріка наповнюється страшною силою скаламученої води – Черемош, Рейн, Вісла?!!
Awake!!!
Газета «День»
Крим – це все-таки Європа
(відповідь панові Юрію Андруховичу)
В’ячеслав ГУК, письменник, Сімферополь — Київ
Ще ось що додам.
За радянських часів, може, хто не знає, у Криму можна було і не вивчати українську мову, хоча це була територія тодішньої УРСР: був такий наказ від Міністерства освіти. Тобто батьки писали заяву, в якій ішлося, що їхнє чадо звільнене від занять із української мови та літератури, щоби, бідне, не дай Боже, не перевтомилося. І що найжахливіше – це коли до дверей директорського кабінету вишиковувалась черга батьків, які мали й українські прізвища і були українцями!!! Для мене, тоді ще дитини, це було справжнісіньким шоком. Я не розумів, чому вони обирають найлегший шлях для своїх дітей – у такий жахний спосіб: не знати рідної мови. А потім ті діти бавилися на фізкультурі, потайки курили або пили оковиту, а решта – вчили. Решта – то естонці, кримські татари, росіяни, німці, українці, але ж не всі… Не всі!!!
А тому можливості для вивчення української мови у Криму були якнайповніші і якнайкращі, і не треба тепер із цього робити передвиборчі піари, бо це ганебно, прикро і неприпустимо!!! Про це я можу свідчити у будь-якому суді. І Європейському – теж, якщо це потрібно. Бо я все те бачив на власні очі, через те пройшов сам і є свідком. Просто всі використовували ті можливості на власний розсуд.
А ще: я певний час працював у школі, викладав українську дітям, які щойно приїхали із Узбекистану. Тобто – кримським татарам. Які починали її вчити з «нуля». І НІКОЛИ МЕНІ НЕ СКАЗАЛИ, ЩО ВОНИ НЕ ХОЧУТЬ ТОГО РОБИТИ. ЧУЄТЕ, НІ-КО-ЛИ!!!
Потім, по закінченню школи, вступали до українських відділень університетів, щоби бути вчителями і викладати українську мову в Криму!!!
Ось про це пан Андрухович і не знав, бо не цікавився, як там той Крим живе, як там.
Отож – як там?
І знаєте, я колись хочу поїхати саме до Львова, а не Лемберга!!!
А й справді. Нумо всю Україну ділити на дарити. Он і Слобожанщина теж для галичан російська, бо по-галицьки ні бе ні ме. Мєдвєдєв ох який радий буде! Лише почніть...
взагалі, питання мови – це таке хитре питання, яким люди, які зраивали шапки, "розводили по повній" людей з декількими висшими освітами. Оскільки зараз питання ні мови, ні "Бандера-герой", ні "дві України" не стоїть, і на телебачнні вони всі у ранзі "табу", всі ці люди вже "не при справі", оскільки для них ці питання виключені, і вони навіть в уряді не ставляться. А Андрухович просто в даному історичному моменті був останний, хто схопився за тему, яку "приспалу".
Ну не буде ж він писати налоговий кодекс, чи опікуватись українською енергетикою...
Таким чином, влада вбила двох зайців: відсідкла опозицію, оскільки гучні заяви на підтримку якої висловлювала інтелігенція, якій потрібно потрібно було також "попіаритись", і також відсікла усі кепкування "гуманітаріїв", причому – зберігши можливість наносити "точкові" і навіть силові удари по ним.
Типу:Директора львовского музея-мемориала задержала СБУ
http://news.zn.ua/news/29446
Нова формула "поділяй і владарюй". Отже, взагалі в Україні владі ніщо так не вдавалось добре,як вправно манипулювати гуманітарними питаннями задля збереження себе при владі. І особливо, мабуть, успіхи Партії Регіонів, досівд якої необхідно занести до підручників, на відміну від їх суперників, які програли...подивіться "Арсенал" Довженка, і зрозумієте чому.
а єдина влада над всією Україною зараз – це "Царь-голод"(Выражение из стихотворения Н.А. Некрасова "Железная дорога").
Газета «День»
Крим – це все-таки Європа
(відповідь панові Юрію Андруховичу)
В’ячеслав ГУК, письменник, Сімферополь — Київ
http://www.day.kiev.ua/309605
Доладу вірні думки. Справжні, непереодягнені.
Бачив Андруховича на фесті у Чернівцях. Наче – нормальна людина. Втім, гонор створюють прихильники. Слід просто озирнутися. І неогладно відвідати Крим. Я щойно з відти. Гук правий, там добре всім мовним групам.